До Дня Святого Миколая та 135-ої річниці від дня народження відомого українського художника, педагога
МИКОЛИ ПОГРІБНЯКА
Шановні друзі – і маленькі, і дорослі! Як ви вже дізналися зпопереднього допису, Дніпропетровський художній музей, всупереч карантинові, готує для вас віртуальну виставку, присвячену ювілею художника. Вона почне експонуватися напередодні дня Святого Миколи, і зрозуміло чому. Нині ми заохочуємо вас, презентуючи лише невеличку добірку творів митця, або його «зимові картинки».
Трішки про Миколу Погрібняка, його «зимові картинки» та спогади його учнів:
Микола Степанович Погрібняк народився 5 (18) грудня 1885 року на Святителя Миколая, у відомому з початку ХVIII століття селі Козацькому Звенигородського повіту на Київщині. Тому батьки й нарекли його на честь одного з найулюбленіших в народі святих. Про Миколу кажуть: «Микола – другий після Бога заступник». З цим святом у народі пов’язано багато прикмет, – «який день на Миколу Зимного – такий і на Миколу літнього», «іній на Миколу – до врожаю» (буде овес), «перші серйозні морози – на Миколая». Миколая Святителя народ вважав захисником селян. З дитинства Микольці запам’яталися колядки, що співали в рідному селі на різдвяні свята:
Ой, хто, хто Миколая любить,
Ой, хто, хто Миколаю служить,
Тому святий Миколай, |
На всякий час помагай, |(x2)
Миколай! |
Ой, хто, хто к ньому прибігає,
На поміч його призиває,
Той все з горя вийде ціло, |
Охоронить душу й тіло, |(x2)
Миколай! |
Ой, хто, хто спішить в Твої двори,
Сего Ти на землі і в морі
Все хорониш від напасти, |
Не даєш му в гріхи впасти, |(x2)
Миколай! |
Миколай, молися за нами,
Благаєм Тебе зі сльозами.
Ми Тя будем вихваляти, |
Ім’я Твоє величати, |(x2)
На віки. |
Зими тоді були морозяні, з глибоким рипучим снігом, хуртовинами. Сільську хату, в якій жила сім’я майбутнього художника, замітало снігом аж під стріху. І тільки теплий, такий рідний пічний дух зігрівав душу, і каганець, при якому малеча по складах читала вірші Т. Шевченка, і мати, яка співала та вишивала такі неймовірні візерунки на рушникові… А ще назавжди лишився в пам’яті запах сіна і ялинки. Малюючи зі своїми учнями, згадував дніпропетровський художник Ф. Клименко, Микола Степанович любив бурмотіти: «Раз одівся в кожушинку, та й поїхав по ялинку…». Дитячі спогади згодом відбилися в його акварелях та пастелях – таких живих, світосяйних картинках із ранками та заходами сонця, заметеними снігом хатками, вузенькими вулицями, сільськими дітками із санчатами, песиками та кицьками, лісовими звірятками та пташками.
Дніпропетровська газета від 26 січня 1943 р. писала: «Твори М. С. Погрібняка збудовані цілком на українському ґрунті. Художник любить свою країну, її вечори і ранки, її засніжені села. Художник однаково добре володіє пастеллю, аквареллю, олією».
Учні про Вчителя.
О. Данченко, художник:
Згадуючи свого першого вчителя у студії в Дніпропетровському палаці піонерів восени 1938 – початку 1939 років, писав:
«Згадуються години після закінчення занять. Чується чийсь голос:
- Миколо Степановичу, мені купили альбом. Почніть його, будь ласка!
З’явилися акварельні фарби і відомий усім студійцям двобічний колонковий пензель № 8 та № 10.
Густа голуба фарба вкриває верхню частину аркуша, обходячи крутий білий горб.
- Зима!
- Ясно – небо та сніг.
По ледь підсохлому нижньому краю неба хвилясто рухається пензель, залишаючи синьо-фіолетову смугу.
- Ліс…
Дитячі серця солодко завмирають, фарби лягають густо, соковито, смачно. Непокоїть хіба що білий горб під снігом. Що воно буде? Раптом – удар пензля – під горбом з’являється зеленкувато-рудий прямокутник. Стіна!
- Хата під лісом. Ага, горб – дах, вкритий снігом! Ось з’являється стріха, де-не-де забита снігом.
- Вночі вітер дув з поля…
А пензель все ходить: коробка з аквареллю – палітра – малюнок – банка з водою. Одна, друга, третя, плями. Не зрозуміло. Ой, ні, ясно – людина спиною до нас!
- Баба. З лісу хмиз несе. І – раз! Собака! Хвіст бубликом. З собакою ходила. А на снігу починають з’являтися довгі голубі риски, до нас тонкі, до баби грубіші. Наче пуголовки женуться за бабою, та не рівно, а якось то в один, то в другий бік. Сліди? Ми сидимо заворожені, за спиною вчителя. І як крізь сон чути:
- Важко. Ноги тягне…
Дзенькає пензлик об банку і раптом повний води, обминаючи палітру, падає на малюнок і починає їздити по небу над хатою.
От тобі й на! Вже вимито довгу пляму, пензлик продовжує лизькати чорним язичком.
А дим! Ось уже білий дим неквапно підіймається в небо. У хаті хтось є!
- Вдома діти залишились. Коло печі сидять, паливо підкидають, обід доварюють…»
В. Матющенко, художник:
«М. С. Погрібняк – художник – пейзажист, людина тонкого смаку, великої чутливості. Його пейзажі свідчать, що він не лише художник, який глибоко осмислював і синтезував, а і глибоко відчував українську природу. Його пейзажі прекрасні по кольору, правдиві по змісту.
Я був учнем М. С. Мене завжди підкоряло його уміння передавати в роботах свіжість першого снігу, легкий наліт вечірніх тіней на ньому і останніх світлових плям…»
«Просипайтеся на зорі і біжіть зустрічати сонце!» – звертався до своїх учнів Художник. А ми бажаємо вам духовного просвітлення від справжнього мистецтва. Нехай «зимові картинки» від Миколая надихають вас на щастя, на здоров’я, на творчість, на любов до України!
Кураторка:
с. н. с. Ірина Мазуренко
