В Україні День закоханих (Валентинів день) відзначається по-різному. В лютому 2018 року  Художній музей приурочує експонат місяця до цієї традиції. Відвідувачам пропонується цікава історія, яка в певній мірі стосується кохання. І це картина Миколи Миколайовича Ге – видатного живописця, майстра історичної картини.

Мико́ла Микола́йович Ґе(15 (27) лютого 1831, Воронеж, Російська імперія 1 (13) червня 1894, хутір Іванівський, Чернігівська губернія, Російська імперія (нині с. Шевченка, Бахмацький район, Чернігівська область, Україна) український і російський живописець, художник-передвижник, майстер портретів, історичних і релігійних полотен. Життя і творчість митця пов’язані з Україною — від 1876 року проживав на Чернігівщині, багато викладав в українських художніх школах, допомагав талановитій молоді, фінансово сприяв відкриттю пам’ятника Миколі Гоголю в Ніжині (1881).

Художній талант Миколи Ге проявився досить рано. Проте, у 1847 році, після закінчення гімназії, Ґе, за порадою батька, вступає до математичного відділення Київського університету. Пізніше він переводиться до Петербурзького університету. Опинившись у столиці імперії, він, у більшості завдяки своєму другові скульпторові П. Забелло, який тоді навчався в Академії мистецтв, потрапив у середовище мистецької молоді. Пристрасть до малювання витісняє інтерес до наук. Не закінчивши курсу навчання на математичному відділенні, Микола Миколайович вступає до Академії мистецтв. Дев’ятнадцятирічний Ґе прийшов до Академії мистецтв із сформованими поглядами та смаком.

У 1856 році Микола Ґе отримав за картину «Саул в Аендорської чаклунки» Велику золоту медаль Академії мистецтв і право на виїзд за кордон. Спочатку Ґе відвідав Німеччину, Швейцарію, Францію, після того кілька років прожив в Італії.

Перебуваючи в Італії художник цікавиться історією краю, намагається поєднати драматизм сюжету з історичною достовірністю. Він звертається до вивчення джерел –  пам’ятників Риму. В 1857 – 1858 рр.в двох варіантах  пише картини з життя весталок – жриць богині Вести. Весталки давали обітницю цнотливості, якої мусили дотримуватися 30 років, тобто протягом усього часу перебування на службі Вести. По 30 роках поверталися до своїх родин і могли виходити заміж. Весталки носили довгі білі туніки й пов’язки на головах, при жертвоприношеннях закривали обличчя. Їхнім обов’язком було пильнування священного вогню і підтримування порядку в храмі. Керувала ними старша весталка, яка одержувала накази від верховного жерця. Коли в храмі гас священний вогонь, весталку, яка виконувала службу, били. За порушення обітниці цнотливості весталку живцем закопували в землю. Вважалося, що Рим не може брати на себе такий гріх, як страта весталки, тому їх карали похованням заживо (на злочинницькому полі, лат. Campus Sceleratus, що знаходився в межах міста у Коллінськіх воріт на пагорбі  Квіріналі) з невеликим запасом їжі, що формально не було смертною карою, а спокусника засікали до смерті. Звинувачення весталки в перелюбстві не завжди закінчувалося смертю останньої, іноді жрицям вдавалося виправдатися. У 418 році до н. е. весталка Постума виправдалася перед судом і отримала припис надалі виглядати не миловидною, але благочестивою.

Без всякого сумніву,  митця вразила ця трагічна історія, яку він і передав на полотні.

Картину М.М.Ге можна побачити з 1 по 28 лютого в залі постійної експозиції, а на цікаву лекцію запрошуємо 14 лютого 2018 року о 14.00

Поделитесь с друзьями в социальных сетях!