В 2018 році виповнюється 90 років від дня народження Валентина Андрійовича Галочкіна — нашого земляка, талановитого скульптора, митця, «присутнього» монументальними композиціями в багатьох куточках на пострадянських теренах.
Народився 22 листопада 1928 року в Дніпропетровську.
Під час Другої світової війни сім’я Галочкіних була евакуйована до Краснодарського краю, потім — Узбекистану.
1944 року родина повернулася до Дніпропетровська, де з 1944 по 1949 роки Валентин Галочкін почав здобувати фахову освіту в Художньому училищі (викладачі — Михайло Панін та професор Олексій Жирадков).
З 1949 по 1955 роки продовжив навчання вже у Київському художньому інституті на факультеті скульптури, перебуваючи під значним творчим впливом професора Макса Ісайовича Гельмана.
Дипломна випускна робота «Сталевар» (1956) була високо оцінена екзаменаційною комісією і відлита в бронзі за рахунок інституту. У тому ж році робота була придбана Міністерством культури і виставлена в Державному художньому музеї м. Львова.
З 1956 по 1959 роки працював на посаді головного художника у Київському скульптурному комбінаті.
З 1957 року — член Спілки художників СРСР.
У 1968 році став лауреатом премії Віденського фестивалю молодих художників.
У 1960-х і 1970-х роках здійснив кілька поїздок до Великої Британії, Франції, Єгипту і Греції.
У 1986 році у зв’язку з аварією на Чорнобильській АЕС разом із сім’єю переїхав з Києва до Москви.
До 1991 року виконував державні замовлення (у тому числі пам’ятники на території України), а по тому — до 1999 року — працював у Росії.
1999 року емігрував до Німеччини (жив у Вісмарі, з 2002 року — у Гамбурзі).
З 2000 року — член Спілки художників Німеччини.
У 2002 році стан здоров’я скульптора різко погіршився, в наступні кілька років він переніс ряд складних операцій.
Пішов з життя 3 листопада 2006 року. Похований у Москві на кладовищі Нахабiно.
По собі залишив чималу творчу спадщину. Роботи зберігаються у 15 музеях України та Росії, а також у приватних колекціях в США, Франції, Німеччині, Австрії, Польщі, Угорщині, Японії, Китаї та Ізраїлі.
Дніпропетровський художній музей у своєму зібранні також має скульптуру, створену Валентином Галочкіним на початку 1960-х років — у пік активного індивідуального творчого становлення. Масивне мармурове погруддя «Портрет робітника» (1961), звісно, стоїть в ряді тематично суміжних робіт, на вимогу часу ним створених. Як зазначав сам автор: «Я хочу скласти славня нинішньому робітникові, працюючому фізично, а не завтрашньому, працюючому в халаті. Тому, прийдешньому, виконає гімн його сучасник». Ідейно у дусі епохи виконана робота все ж одразу видає загальну мистецьку інтелектуальність автора. Реалізований у білому мармурі бюст звичайного ніби робітника дещо вражає увагою до матеріалу та «інтелігентністю» підходу в опрацюванні форми. В цім, власне, і виявляється головна характеристика скульптора Валентина Галочкіна — наділеного природним хистом та фахово освіченого митця, що відбувся не лише як автор монументальних скульптурних композицій, а і як майстер станкової пластики.
Сучасники та мистецтвознавці нерідко називали Валентина Андрійовича скульптором-мислителем, аналітиком матеріалу і форми, відданого раціональності обраного ним виду образотворчого мистецтва. Так, прихильність до лаконічності, скутості форми породжували особливий тип художнього образу: коли весь його драматизм концентрувався, замикався у власне формі. Це стосується і митцевих робіт на суспільно культивовані тоді теми (монументи «Бабин Яр», 1964; «Жертви війни», 1965; «Скорботна матір», 1965; «Материнство», 1972; «Вдови», 1975; «Героям флотилії», 1976; «Спаленому селу», 1979; «Скорбота», 1988; «Проводи», 1988 та ін.), і також в інших творчих роботах різних жанрів.
Примирення любові до класики та слідування модерним пошукам, гармонія між натурним та символічним корсетами образу, відповідність змістового наповнення та форми найповніше виявилися у серії жіночих торсів, парних та алегоричних станкових композиціях («Дівчина з пташкою» і «Дівчина з кульбабкою», 1965; «Мати й дитя», 1982; «Королева», 1965; «Русалка», 1977; «Боротьба», 1976; «Та, що лежить», 1968; «Ріка», «Оголена», 1970; «Музика», 1975 та ін.).
Ще однією цікавою гранню творчості Валентина Галочкіна було опрацювання жанру портрета. В різних матеріалах і техніках скульптор характерно увіковічнив пересічних громадян, товаришів, знайомих, рідних, видатні історичні персоналії, а також відомих сучасників.
Загалом же, чисельний творчий доробок митця лишається недостатньо вивченим і тому цікавим відбитком цілої непростої епохи, окремої творчої долі. І чимало цікавостей чи закономірностей, чи протиріч того часу можна вишукувати вже сьогодні і завтра наступним поколінням митців, дослідників і просто прихильників образотворчого мистецтва.