«Може, бігати я вже й не ладен, але ж скільки можу розказати вам!», — посміхаючись у вуса, в творчім запалі звертався до нас Володимир Падун ще кілька місяців тому — у розпал літа.
А вже вересень став місяцем, коли Володимир Макарович пішов від нас. Цей 74-й вересень лишився останнім місяцем осені митця…
Володимир Падун — самобутній дніпровський художник, збирач народної творчості, улюблений викладач, колоритна постать, особистість непересічного хисту.
Говорити про нього можна невпинно довго й цікаво. Адже нині рідко можна зустріти людину, котра жила б у такій, як нам здавалося, неймовірній гармонії зі світом, з рідною землею, з людьми та із собою.
Вдача Володимира Макаровича читається в його роботах — яскравих, чистих в кольорі, по-народному мудрих, художньо «достовірних». А інакше й бути не могло. Митець ніколи не втомлювався повторювати, що «без душі не може вийти картини», «без бога не може бути творчості», маючи на увазі уважність до натури, любов до природи.
Художника, який би так міцно тримався на ріднім ґрунті, ще треба пошукати. Те, з яким захватом і пильністю Володимир Падун ставився до народної творчості, вивищувало його в наших очах не просто до рівня збирача, а радше — хранителя іманентної мудрості, колориту свого народу.
І скільки ж ще він «міг нам розказати»…
Немало часу знадобиться нам, аби усвідомити масштаби цієї втрати, і куди більше часу — аби на місце Володимира Падуна прийшла гідна зміна.
Колектив музею висловлює глибоке співчуття рідним та близьким Володимира Макаровича.
Шана і вдячність митцеві за його творчу спадщину, за педагогічну й просвітницьку діяльність.
Світла пам’ять.